За Сибіром сонце сходить, хлопці, не зівайте,
Ви ж на мене, Кармалюка, всю надію майте!
Повернувся з Сибіру та й не маю долі,
Хоч іще ж я не в кайданах та все ж не на волі.
Маю жінку, маю діти, та хіба ж їх бачу?
Як згадаю про їх долю, сам гірко заплачу.
Урядники, ісправники за мною ганяють,
Більше ж вони людей вбили, як я грошей маю.
Зовуть мене розбійником, кажуть, що вбиваю,
Я нікого не вбиваю, бо сам душу маю.
У неділю рано-вранці в усі дзвони дзвонять,
Лиш одного Кармалюка, як собаку гонять,
Нехай гонять, нехай гонять, нехай проганяють,
Нехай мене, Кармалюка, в світі вспоминають! (2)
