Блідавий суморок затяг,
Чужих кохань танок розмінний,
Мій спомин спить у ланцюгах,
Далеко десь від наших тіней.
Мій спомин спить у ланцюгах,
Далеко десь від наших тіней.
Та руки внизуються в память,
Палючі, як вогненний біль,
І Фенікса вже крила правлять,
У спопеляючу купіль.
І Фенікса вже крила правлять,
У спопеляючу купіль.
Ланцюг протерсь помалу-малу,
Схопився спомин і побіг,
Чуй як глузує з нас зухвало,
Я знову в тебе коло ніг.
Чуй як глузує з нас зухвало,
Я знову в тебе коло ніг.
